Якщо ви думаєте, що наша #story_room #ПРОбібліотеку – це лише позитив та суцільне мімімі, ви помиляєтеся.
Тут у нас різні спогади. Пропонуємо історію, яку ми умовно назвали «Про переоцінку цінностей». Радує, що історія ця давня та все ж таки з хорошим фіналом, хоча починалася не дуже… Втім, читайте.
.
Уперше я відвідала бібліотеку в 1978 році, коли на екскурсію водили класами учнів ближніх шкіл. Хотілося почати свою історію з позитиву, але – ні... Згадуючи дитячі роки, пов’язані з бібліотекою, у пам’яті спливають, на жаль, здебільшого негативні емоції.
По-перше, це тапочки (повстяні капці) – обов’язковий атрибут відвідування приміщення бібліотеки – на десять (!) розмірів більші (до речі, їх було дуже багацько і вистачало на всіх). Як я їх не любила!
По-друге, обов’язковий переказ прочитаної (або не прочитаної) ☹ книжки (і це в ситуації, коли черга охочих взяти нові книги була аж до сходинок на перший поверх).
По-третє, якось влітку прийшла на зустріч із дуже відомим радянським дитячим письменником. Ні, я не запізнилася, але дійство вже розпочалося. І не просто розпочалося: знімали ціле кіно — у залі стояли величезні відеокамери, поряд метушилися режисер і оператор, сиділи глядачі, а тут ще бібліотекарка підбігла до мене… Ну, а я, звичайно, злякавшись такої уваги, побігла додому. Було ще і четверте, і п’яте…
Все ніяк не складалося у мене з бібліотекою.
Ще й так сталося, що після закінчення другого курсу культурно-освітнього училища я проходила практику в Бібліотеці і… Вже остаточно прийняла рішення — більше ніколи сюди не повертатися.
Але…
Минули роки, життя змінилося, змінилися і бібліотекарі. Іншими стали наші цінності, пріоритети. І сучасні діти також інакші. Вони вже точно не злякаються відеокамери. Головне, ми єдині, ми різні, і ми рівні, і всіх нас – українців об’єднує сьогодні прагнення ПЕРЕМОГИ.
Та повернемося до моєї історії.
Ви не повірите – вже майже двадцять років, як я працюю саме в цій бібліотеці (!). І вона – пречудова! А ще із задоволенням згадую ті часи і ті капці, і фонтани, і дуб, що височів перед входом у книгозбірню (зараз його вже немає), і ще багато чого. Отака історія, якщо коротко.
Сніжана Кисельова
