Спогади #ПРОбібліотеку про зовсім недавні часи від читачів, яких і досі пам’ятають усі бібліотекарі
Наша бібліотечна історія почалася із казкового трамвайчика на київському Подолі, де я вперше побачила оголошення про Національну бібліотеку України для дітей і бібліотечне літо. І вже тоді у мене зародилася думка, що треба якось відвідати такий цікавий заклад.
Перше відвідування було незабутнє... для бібліотекарів. Бо ми вчотирьох – двоє дітей, їхній тато та я – бігали між стелажами, періодично викрикуючи назви книжок і слова «ух ти!», «яка краса!», «та не може бути!». Вийшли тоді ми з молодшого відділу з 10 книжками – це стільки можна було взяти для читання в чотири дитячі руки.
Через тиждень ми знову приїхали за книжками. І так кожен тиждень, а 1 червня потрапили на відкриття бібліотечного літа і остаточно закохалися в нашу бібліотеку. Три роки ми майже жили в тут, особливо влітку.
Діти, Орест і Соломія, були лавреатами багатьох конкурсів, які проводилися в бібліотеці, у нашому домі було не лише безліч нових книжок, а й нагород. За ці три роки ми відвідали з бібліотекою усі можливі музеї Києва, побували на видавництві та в інституті журналістики. Емоцій і згадок – безліч! Орест досі з теплом згадує подорож до Херсона, де він брав участь у з’їзді лідерів читання – таких само активних читачів, як і він.
Зараз два мої підлітки трохи відійшли від читання, з’явилися інші інтереси, але книжки та книжкові полички досі займають почесне місце в нашому будинку. І на найпочеснішому місці стоять ті, які були виборені у численних бібліотечних конкурсах.
А я чекаю вже на онуків, щоб відчинити для них двері бібліотеки для дітей. І заодно відкрити цю бібліотеку для себе наново!
Дякуємо вам до неба за вашу роботу!
Родина Закомірних.
