Що таке бібліотека, я дізналася у три роки, коли вперше прийшла до мами на роботу в бібліотеку Чорнобильського медичного училища. Побачила багато книг та дізналася, що тих великих хлопчиків та дівчаток, які мене весь час хотіли розвеселити, називають студентами.
А потім я переїхала у Київ. Влітку перед першим класом мама повела мене в дитячу бібліотеку, до якої я приходжу й нині. Найперше, що мене вразило, це фонтани. Так, мені подобалося бути скрізь, у кожному відділі. Але фонтани – то щось особливе. Ніколи не думала, що вони можуть бути у бібліотеці!
Коли у вересні я прийшла у бібліотеку вже зі своїм класом, то хлопчикам ці фонтани сподобалися теж... Завжди хтось із них умудрявся оббризкати водою і дівчат, і хлопців. І це було неочікувано і весело. Ну гра була у нас така. Щоправда, вчителям вона не дуже подобалася.
Я й по сьогодні є читачкою бібліотеки (так, дорослі тут також можуть брати книжки та відвідувати заходи), замовляю книги по МБА – міжбібліотечному абонементу. І хоча фонтани зараз вмикають лише під час святкових подій (а у війну практично не вмикають задля економії води і електроенергії), але ці фантастичні керамічні квіти, що зробила художниця Ольги Рапай, такі ж прекрасні. І зачаровують погляд кожного, хто вперше прийшов у бібліотеку. А нинішні діти під час екскурсії в цих загадкових формах іноді бачать те, чого не бачили ми тоді, наприклад, коронавірус))) А й справді, схожий.
Світлана Коба, бухгалтер, активна читачка у 1997–2007 рр.
