Як обирають професію?
Точніше не так…
Як обирають професію бібліотекаря? У кожного своя історія. Моя, мабуть, проста і зрозуміла.
Уявіть собі час, коли не було інтернету, смартфонів, годі й казати, і взагалі про мобільний зв’язок ніхто і мріяти не міг. З домашніх розваг – телевізор та книги. Книг удома було достатньо. Тому в бібліотеку я не ходила. До того часу, поки не втрапила «в руки» завзятим бібліотекаркам, які «виловлювали» читачів просто на дитячих майданчиках. Часи тоді були спокійні, діти могли безпечно гратися на вулиці, не боялися спілкуватися із незнайомими людьми. До того ж, жіночки були дуже милі: запропонували записатися у дитячу бібліотеку. Й одразу оформили читацький формуляр.
Ну як тут не піти у бібліотеку?! Та ще й поряд із домом, і головна дитяча бібліотека країни. Такий казковий палац. Скільки тут всього цікавого! Але головне – тут працювали ці дві милі жіночки, обидві, як виявилося, Наталії – Зіміна Наталія Володимирівна і Квасницька Наталія Борисівна. Саме вони залюбили мене в книжки, зробили читачкою на все життя. І саме вони «винуватиці» того, що рівно через 10 років я вступила до Київського національного університету культури і мистецтв на спеціальність бібліотекаря.
Коли час було йти на виробничу практику, я знала, що піду лише у цю дитячу бібліотеку, і так склалося, що після успішного проходження практики, мене запросили сюди на роботу. І так триває вже майже 20 років. А якщо додати 10 років читацького життя в цих стінах, то я вже майже ветеран бібліотечної праці
На фото: я — учениця 1 класу в далекому 1993 році, саме в цей час, коли стала читачкою СВОЄЇ Національної бібліотеки України для дітей.
Оксана Касяненко
