Так склалося, що моє життя пов’язано з бібліотекою ще з дитинства. Батьки обрали ідеальне сімейне помешкання, бо розташоване воно було якраз навпроти бібліотеки. Це ж так зручно, виглянув у вікно, а бібліотекарі вже щось задумали для читачів, і ти перший будеш на святі.
Постійним місцем зустрічі з друзями було «біля бібліотеки» або «біля Васі»*. І, до речі, про Васю: обов’язково перед тим, як ми йшли кудись гуляти, потрібно було посидіти у нього на колінах))). Була в нас така традиція. Звідки – не питайте, не згадаю. Ще й фото, мабуть, десь є))).
Як приходили в бібліотеку, обов’язково відвідували відділ мистецтв, а потім читальну залу, до якої завжди була черга. Дуже було багато бажаючих там почитати і «поклацати» неймовірно гарні настільні лампи (навіть доводилося чекати у фоє, поки місце звільниться). Ну а кабінет із комп’ютерами – то взагалі було щось фантастичне на той час.
Найяскравіші спогади – відвідування бібліотечного театру «Пілігрим» на чолі із незрівнянним і дуже харизматичним керівником Володимиром Мухою. Ось це були найнезабутніші часи, веселі, активні… Цей театр подарував мені друзів, насичене цікаве дозвілля. А коли були вистави, ми могли й уроки пропускати)))))
Ще добре пам’ятаю, як бібліотекарі готувалися до візиту президента Леоніда Кучми. Ооо… То була дуже важлива подія. Бібліотека чепурилася і зсередини, і ззовні. Навіть паркани мешканці будинків навколо бібліотеки пофарбували у зелений колір.
Нам, підліткам, страшенно цікаво було спостерігати за службою безпеки, яка готувала візит Президента України до бібліотеки. Охоронці зі службовими собаками обходили все довкола, а собаки все і всіх обнюхували. Було весело, принаймні нам – точно
І ось у дорослому житті дороги привели мене знову у бібліотеку – вже як співробітницю. Знаєте, коли людина приходить на свою першу роботу, то існує якийсь певний період адаптації. І мені знову пощастило, в мене не було цього періоду, бо ці рідні стіни давно відчувалися домівкою.
16 років я із задоволенням кожного ранку повертаюся сюди і відчуваю, що зробила правильний вибір, пов’язавши своє життя з бібліотекою.
Євгенія Басірова
* Хто не знає, Васею читачі називають скульптурного бронзового хлопчика, що читає книгу перед бібліотекою.
