Ми невимовно щасливі, що стільки талановитих, яскравих особистостей «вийшли» з наших стін. Про багатьох ми вже писали #бібліотечніісторії. В нашій #story_room згадує своє бібліотечне дитинство пані Ольга, майстриня із самчиківського розпису, художниця, авторка та ілюстраторка книжок.
На світлині – Київ, жовтень 1987 року, частина нашого класу їде у Дитячу республіканську бібліотеку. Зараз це Національна бібліотека України для дітей.
Друзі, 39 років минуло, але я пам’ятаю запах, зелені лампи на столах, просторі приміщення і таємничу кімнату без вікон і дверей, з м’яким світлом, підлогою із подушок, на яких ми лежачи слухали аудіоказки!
Час для мене зупинився. Я була абсолютно щаслива. Мабуть, це була моя перша несвідома медитація! Я відчувала себе дуже комфортно і навіть удома намагалася відтворити цей епізод, але не вдалося.
Безпека, таємничість, дорослий світ слова, книги, казка та щось чарівне...
Хто б міг подумати, що майже 40 років потому я буду автором, який саме в цих стінах презентуватиме власну книгу «Мій роман з Самчиківкою» і відкриватиме персональну виставку картин у техніці самчиківського розпису.
Цікаво, які у мене будуть враження нині? І чи є ще ця таємнича і така знакова для мене кімната?
P.S. Дивлюся на цю світлину й думаю: які дизайнери працювали над нашими капелюшками? До речі, знайдіть мене на фото з минулого.
Ольга Машевська
. . .
Сподіваємося, пані Ольга отримала відповіді на свої запитання під час візиту до бібліотеки 16 квітня 2025 року, коли презентувала книгу і виставку картин.
