Побачила анонс історій #ПРОбібліотеку, поринула у спогади... І раптом зрозуміла, що мої «бібліотечні» спогади мають аромат ванілі. Чому? Зараз зрозумієте.
Мені пощастило бути свідком будівництва бібліотеки. Мешкала я зовсім поруч. Було мені тоді 8 років. Поблизу дитячих майданчиків на той час майже не було. І тому більшість вільного часу ми проводили біля загадкового будівництва. Із залишків будівельного матеріалу ми облаштовували іграшкове житло для маленьких лялечок-пупсів. Але ми й гадки не мали, що той будівельний матеріал називався мармуром.
І ось сталося диво! Двері бібліотеки нарешті відчинилися. Ми були першими відвідувачами цього дива, це було щось неймовірне: при вході нам видавали повстяні капці, посеред холу — величезний басейн із квітковими фонтанами! Це місце відразу стало найулюбленішим – вільний час проводили в читальних залах. А в музичному залі (відділ мистецтв) нам видавали величезні навушники, ми слухали мелодії відомих композиторів та аудіоказки. Поруч була таємна кімната Старого Хоттабича, там ми танцювали. Ця кімната нагадувала печеру, наповнену дорогоцінним камінням. Уявіть собі – танці в бібліотеці!
Навчаючись у школі, бібліотеку відвідували класами, переглядаючи лялькові вистави, виступи різних дитячих колективів, зустрічалися з цікавими людьми. І щоразу нас неодмінно запрошували у буфет і пригощали запашними ванільними булочками і теплим молоком. Цей смак я пам'ятаю й досі. Минали роки, я стала дорослою, вже третє покоління нашої родини є постійними відвідувачами Національної бібліотеки України для дітей. Я змалечку полюбила книгу. А головне – моє дитинство було напрочуд цікавим.
Нині я 25 років як директор дитячого садочка, розташованого неподалік від бібліотеки. І я шукаю для садочка кухаря, який зміг би повернути мене у те солодке бібліотечне дитинство із ароматом ванілі, але найбільше для того, щоб смаколики, які він випікає, дарували відчуття радості нашим вихованцям.
Олена Вовк
