Що я скажу солдату Перемоги
24 лютого 2022 року розпочалася війна. Російські війська підводили свою техніку до кордонів України. Тоді я навіть не мала уявлення про те, що відбувається. Здавалося, що нічого особливого в нашому селі й не сталося – доки вороги не почали їздити через наше селище. Вперше вони їхали 25 лютого, потім - на мій день народження, яке було 31 березня, а наші захисники вже йшли за ними.
Все було чудово – мої батьки та рідні вітали мене, ще б трішки і я задула б свою чотирнадцяту свічку . Аж раптом всі почули якийсь гул. Цей звук лунав все гучніше і гучніше. Ми всі були дуже налякані. Мої тітка Галина і дядько Олександр швидко зібралися й поїхали додому. Там вони знайшли де сховатися. Ще у нас лишалися тітка Лариса і дядько Сергій. Вони пішли другою доріжкою до сусіднього села Шаповалівка. А я зі своїми сестрами, просто чекала, доки наші батьки скажуть, що нам робити. Невдозі тато зайшов в дім і сказав, щоб ми збирали все необхідне в рюкзачки і виходили на двір. Ми нічого не говорили, а просто зібрали речі і поспішили на вулицю. Танк з великим дулом став повертатися до нашого дому. Всі ми почали бігти в маленький лісочок, що був біля річки. Було дуже страшно. Увесь час було чути постріли. Говорили, що наші захисники проганяли російських солдатів, а чи насправді це так, ще ніхто не знав. Вже почало темніти, зв'язку майже не було, обстрілів практично вже було не чути і ми вірішили повернутися додому. Я ще більше взяла теплого одягу, оскільки дуже змерзла. І в цю ніч всі лягли спати одягнені.
Ранок вже був не такий гарний і веселий, як до цього - нашому дядьку Сергію прийшла повістка. Його забирають на війну.
Нещодавно він повернувся. Його пустили додому на два дні. Ми були дуже раді, що хоча б побачили його живим і неушкодженим. А взагалі зараз у нас тихо, давно не було ворожої техніки, паніки, страху та тривоги. Я дуже щаслива, що в нашому селі все добре. Це все завдяки нашим захисникам – таким, як дядько Сергій. Для мене солдати Перемоги – це всі наші хлопці і дівчата, які боронять нашу Україну від рашистів. Вони всі – солдати Перемоги. Я знаю і вірю, що вони очистять нашу землю, нашу країну від загарбників. Так, як дядько Сергій, любить мене і моїх сестричок, так і наші захисники люблять своїх рідних. Тому вони зроблять все, щоб захистити нас і нашу Україну. Тому саме зараз я і мої сестрички спокійно спимо в своїх ліжечках, навчаємось, граємось, допомагаємо мамі і чекаємо нашого дядька Сергія з Перемогою.
Я впевнена, що так буде по всій нашій Україні.
Україна переможе!!! Все буде УКРАЇНА!!!
Поволоцька Ірина, читачка Соснівської сільської бібліотеки-філії, 14 років, с. Соснівка Попівської сільської ради Конотопського району Сумської області.
