Пишаюся, що я – УКРАЇНКА!
Чи зустрічали ви у своєму житті нав’язливу людину? Яка вам постійно говорить, що і як робити, без пояснення обмежує ваші дії, ігнорує ваше право на незалежність та контролює кожен ваш крок? Впевнена, що хоч раз в житті вам доводилося зустрічати таку людину. Якщо ні, то ви – справжній щасливчик!
А тепер давайте пригадаємо історичне минуле України. Чи зустрічалась нашій Батьківщині така нав’язлива країна? Ще б пак! Бажання Росії підкорити та контролювати Україну сягає своїм корінням далеко в сиву давнину. Зі сторінок підручника з історії дізнаємося про незліченні спроби Москви зайняти позицію командувача і вирішувати долю України. Завдяки ж своїй сміливості, волелюбності, українці у численних битвах доводили своє прагнення бачити Україну незалежною. Здавалося, що часи кровопролитних боїв минули, і, ми, сучасне покоління українців, яке живе в незалежній Україні, про це можемо тільки прочитати в книгах.
Зараз 21 сторіччя, ми всі виховані люди і живемо в цивілізованих країнах. Країнах, які не посягають на територію свого сусіда. Так було до 2014 року. Саме тоді Росія знову нагадала нам про свою підступність. Ця країна-агресор відкинула усі закони, переступила через незалежність України, знехтувала життям вільних українців. Наше прагнення розвиватися, стати європейською країною східний сусід не тільки не підтримав, а й всіляко намагається знищити. Але як фізично знищити волелюбний дух народу? Можна випускати сотні ракет, розстрілювати українські міста, вбивати українців, але незламність народу, його прагнення до незалежності вбити не можна. Ця волелюбність передається від покоління до покоління через українські пісні, перекази, легенди, казки, звичаї, і, навіть ,через борщ, який став нематеріальною спадщиною нашої країни.
Наш східний сусід стверджує, що ми, українці, помиляємося у своїх діях та прагненнях. У яких саме? Коли самостверджуємося як нація, відстоюємо незалежність своєї країни зі зброєю в руках? Наш український народ згуртувався і чинить міцний опір посяганням Росії поглинути нашу країну, зробити нас малоросами.
Можна погодитися тільки в одному: наша країна – молода. Але якщо ми, українці, робимо помилки, то це наші помилки, які відображатимуться у нашій історії і більше ні в чиїй. Ці помилки залишаться в минулому, їх будуть бачити майбутні покоління і оминати їх. Як говорив наш відомий земляк, Тарас Шевченко: «У всякого своя доля і свій шлях широкий…». Ми будуємо цей шлях розвитку країни самостійно, як ми бачимо і відчуваємо. Звичайно, він є важким і болючим. Але ми вистоїмо і переможемо!
Старченко Софія, 8-А клас,
Ліцей № 17 Павлоградської міської ради
